Профілактика ВІЛ та СНІД

Коли на Чернігівщині з’явилася перша дитина з ознаками імунодефіциту, це, без перебільшення, було для лікарів справжнім шоком. Санітарки і медсестри навіть боялися брати її на руки без гумових рукавичок. На щастя, в три роки ВІЛ-діагноз з цієї дитини було знято, але народилися інші малюки, для яких діагноз ВІЛ-інфікованого став реальністю.

Інфіковані діти підростають, а разом з ними ростуть і проблеми суспільства, головна з яких: чи стануть вони повноправними громадянами…
Чимало проблем виникає у дорослих ВІЛ-позитивних людей. У більшості випадків вони сприймають свій діагноз як вирок: життя закінчилося… Подекуди до них ставляться, як до прокажених, хоча лікарі давно довели, що ВІЛ побутовим шляхом не передається. На жаль, у нашому суспільстві ще не сформоване толерантне ставлення до цих людей. Вони часто обділені звичайним людським теплом і турботою. Хтось навіть може дорікнути: самі винні…

Проте за оцінками фахівців, реальна кількість ВІЛ-інфікованих перевищує кількість офіційно зареєстрованих разів у десять.

СНІД – це синдром набутого імунодефіциту. Синдром – тому що у хворих виникає багато різноманітних симптомів. Набутий – тому що це стан, який виникає внаслідок зараження, а не передається генетично. Імунний – тому що вражає імунну (захисну) систему організму. Дефіцит – тому що імунна система перестає працювати належним чином, наступає її “недостатність”. ВІЛ – ретровірус, який викликає СНІД вперше був виявлений науковцями у 1983 році. Особливістю ретровірусів є те, що вони виробляють генний матеріал у клітинах людини. Це означає, що інфіковані клітини залишаються такими до кінця існування. Відповідно до визначення ВОЗ, СНІД – це вірусна хвороба, яка перешкоджає боротьбі організму проти інфекцій та захворювань. Інфіковані люди легко заражаються різними хворобами, які часто загрожують їх життю. Вірус вражає білі кров’яні тільця – так звані CD-4-клітини. Вони виконують важливу функцію управління іншими клітинами імунної системи, які захищають організм. Поступово їх кількість зменшується. Чим менше в організмі цих клітин, тим більше ВІЛ-інфіковані беззахисні перед хворобами. Вірус розмножується і тоді, коли людина відчуває себе здоровою. Поки імунна система функціонує нормально, вірус не може розповсюджуватися швидко. Як правило, ВІЛ виявляється тестом на антитіла. Період між зараженням і розвитком антитіл може бути різним: від 45 діб до шести місяців, а у декого навіть більше.

Зараження через кров, як правило, відбувається при використанні кількома особами інструментів для ін’єкцій серед споживачів наркотиків. Раніше, до введення обов’язкового тестування донорської крові, це відбувалося через переливання крові або через продукти з інфікованої крові. Можливе зараження працівників сфери охорони здоров’я через їх травмування, приміром, в результаті уколу інфікованою голкою. Дуже небезпечними є незахищені статеві взаємини (без презервативу), адже вірус міститься у спермі, у жіночих виділеннях, в менструальній крові. Можливо виділити вірус з інших біологічних рідин, наприклад, із слини, проте його концентрація настільки низька, що не може викликати інфікування. Від матері до дитини ВІЛ може передаватися і під час вагітності, і під час грудного вигодовування. Ризик передачі вірусу цим шляхом становить близько 25-30%.  Вірус не передається при догляді за ВІЛ-інфікованими, потисканні руки, обіймах, при користуванні туалетами, ванними, саунами, використанні спільної посуди і столових приборів.

Чи можливе повне одужання? На жаль, СНІД – поки що хвороба невиліковна. Проте її лікують, продовжуючи життєдіяльність людини. На вірус можна впливати за допомогою антиретровірусних препаратів, які здатні настільки загальмувати розвиток ВІЛ-інфекції, щоб СНІД не розвинувся взагалі. На жаль, ці препарати дуже дорогі й доступні небагатьом. Антиретровірусна терапія не може видалити вірус з організму і поки що невідомо, як довго вона може подавляти розвиток інфекції. Напевно, людям, які живуть з ВІЛ, треба використовувати терапію все життя. Набагато дешевше запобігти захворюванню, ніж його лікувати, вважають фахівці.

Беззаперечне досягнення медицини – майже втричі зменшилась кількість випадків передачі інфекції від матері до новонародженої дитини. І хоча темпи розповсюдження інфекції в Україні перевищують показники всіх європейських країн, широке впровадження профілактичних заходів дало результат. Все більше людей усвідомлено звертаються за допомогою до медичних установ, зменшилися темпи розповсюдження інфекції серед певних груп ризику. А найголовніше, що порівняно з 1990 роком змінилася громадська думка до проблеми СНІДу. У суспільстві визріло розуміння того, що ця хвороба не є наслідком способу життя лише розпусників, наркоманів чи гомосексуалістів. Життя довело: ніхто не застрахований. Серед ВІЛ-інфікованих чимало людей з нормальних благополучних родин. Всі вони мають право на наше співчуття й розуміння…